Що таке суцільна колективізація і як вона змінила українське село

Коли дідусь розповідав про те, як забирали землю у його батьків, в очах з’являлась якась особлива печаль. Суцільна колективізація — це політика радянської влади, яка змусила мільйони українських селян відмовитися від власних господарств і об’єднатися в колгоспи. Ця політика назавжди змінила обличчя українського села та стала однією з найтрагічніших сторінок нашої історії.

Що призвело до колективізації

Хлібозаготівельна криза 1927–1928 років показала слабкість радянської економіки. Селяни не хотіли здавати зерно державі за низькі ціни. Вони воліли годувати худобу або продавати на ринку за вищу ціну.

XV з’їзд ВКП(б) прийняв рішення про кооперування села. Партійні лідери вирішили, що приватні господарства заважають розвитку країни. Вони хотіли контролювати все зерно, щоб продавати його за кордон.

Ситуація нагадувала спробу змусити всіх дітей у класі поділитися цукерками поровну — хтось завжди залишався незадоволений.

Мета радянської влади

Головна мета колективізації — прискорити індустріалізацію країни. Влада планувала продавати зерно закордон і купувати заводське обладнання. Селяни мали стати джерелом дешевої робочої сили для заводів.

Друга мета — ліквідувати куркульство як клас. Куркулями називали заможних селян, які мали кілька корів, наймали робітників або торгували зерном. Влада вважала їх ворогами радянського ладу.

Створення колгоспів і радгоспів мало забезпечити повний контроль над сільським господарством. Уявіть велику ферму, де працюють сотні людей під наглядом партійних функціонерів.

Як проходила колективізація в Україні

У листопаді 1929 року оголосили курс на суцільну колективізацію. Україна мала стати полігоном для цього експерименту через родючі землі та багатий досвід землеробства.

Темпи колективізації різнилися по регіонах. У степових областях процес йшов швидше — там було легше контролювати великі площі землі. У західних областях селяни чинили більший опір.

Місцеві органи влади та активісти отримували плани з Москви. Вони мали виконати завдання будь-якою ціною. Часто активістами ставали молоді комуністи з міст, які ніколи не тримали в руках плуга.

Процес нагадував примусову евакуацію — люди мали залишити звичне життя і почати все заново за незрозумілими правилами.

Методи примусу

Владна верхівка використовувала жорсткі методи. Селянські господарства об’єднували примусово, часто за одну ніч. Селяни прокидались і дізнавались, що їхня худоба та інвентар тепер належать колгоспу.

Розкуркулення стало найжорстокішим інструментом. Заможних селян оголошували ворогами народу і депортували в Сибір або розстрілювали. Їхнє майно конфісковували на користь колгоспів.

«Чорні дошки» — це списки сіл, які не виконували плани хлібозаготівель. Такі села блокували, припиняли постачання товарів і не дозволяли жителям виїжджати. Це був колективний покарання за непокору.

Уявіть ситуацію, коли ваше село оточують військові і забороняють продавати щось на ринку — так виглядали репресивні заходи проти селян.

Опір селянства

Селяни не хотіли миритися з утратою землі та худоби. Багато хто відмовлявся вступати до колгоспів і ховав зерно від реквізицій. Деякі знищували власне майно, щоб воно не дісталося колгоспу.

Масові повстання охопили українське село. Селяни нападали на активістів, палили колгоспні будівлі, звільняли арештованих односельців. У відповідь влада посилила репресії.

Опір уповільнив темпи колективізації, але не зупинив її. Влада мала перевагу у вигляді армії, міліції та партійного апарату. Селяни воювали косами і вилами проти гвинтівок і кулеметів.

Ситуація нагадувала боротьбу Давида проти Голіафа, але цього разу камінь не зміг перемогти велетня.

Трагічні наслідки

Продуктивність сільського господарства впала катастрофічно. Колгоспники не мали мотивації працювати на чужій землі. Худоби стало менше через масовий забій під час колективізації.

Голодомор 1932–1933 років став прямим наслідком колективізації. Влада забирала все зерно, залишаючи селян без їжі. Мільйони українців померли від штучно створеного голоду.

Соціальна структура села змінилася назавжди. Зникли заможні селяни, які були носіями традицій та досвіду. Замість них з’явилися колгоспники — напівкріпаки радянської системи.

Село перетворилося на величезну ферму, де люди працювали за їжу під наглядом партійних начальників.

Суцільна колективізація стала одним з найтрагічніших експериментів в історії України. Мільйони селян втратили землю, волю, а часто й життя заради утопічних планів радянської влади.

Ми маємо пам’ятати цю історію, щоб ніколи не повторити подібних помилок. Кожна розповідь дідуся, кожен архівний документ — це частина нашої пам’яті, яку треба зберегти для майбутніх поколінь.